7.4. Інші обмежуючі установки
Last updated
Last updated
На шляху до навчання, розвитку та самовдосконалення ми можемо зустріти чимало перешкод, у тому числі особистісних. Серед них – наші уявлення / переконання (стереотипи) стосовно нас самих, які обмежують наш потенціал і не дають можливості розвиватися, – обмежуючі установки.
Обмежуючі установки називаються обмежуючими, оскільки вони встановлюють штучні бар’єри, зайві (часто вкрай суб’єктивні та необґрунтовані) обмеження в поглядах людини на роботу, власні здібності та вплив на інших; підривають самооцінку, призводять до помилкових суджень, породжують почуття безпорадності, не дозволяють людям розкритися та розвиватися.
Обмежуючі установки, що заважають розвитку, можуть бути спричинені такими факторами:
байдужість, нерозуміння впливу чи мети / результатів діяльності («навіщо?»);
інерція;
страхи, побоювання;
лінь, звичка відкладати;
недооцінка власних сил, нерозуміння своїх сильних та слабких сторін;
зневіра;
пиха тощо.
Бажання завжди виглядати значущим, компетентним та симпатичним провокує страх, а він зумовлює відповідну поведінку, яка не дозволяє ані вчитися, ані бути успішним.
Люди мають різні потреби, діють під впливом різних мотивів, які, у свою чергу, зазнають впливу культури та життєвого досвіду. Для когось більш важливими є певні досягнення, для когось – можливість впливати, для інших − стосунки. Майстерність полягає у балансуванні цих установок і тверезому / критичному, але не руйнівному ставленні до себе та своїх можливостей.
Особистий приклад орієнтації на навчання є дуже важливим.
Шкідливі думки, які стають на заваді навчанню, розвитку та, відповідно, успішній діяльності
Дуже важливо визнавати шкідливість таких обмежуючих установок, уявлень та стереотипів, аналізувати їх причини та вплив на нас, намагатися подолати їх. Можна шукати виправдання або можна розвиватися та рухатися далі.
Каті Капріно виділяє 8 таких самообмежуючих способів поведінки[1]:
До шкідливих установок також належать:
Неврахування власних пріоритетів, цінностей, турбот, цілей, нівелювання їх на фоні потреб інших людей. Натомість успішні люди чітко знають, чого хочуть досягнути, що для них є найважливішим, самі «керують своїм кораблем», спроможні говорити «ні» тому, що відволікає від досягнення мети, суперечить цінностям.
Утримання від висловлення власних думок, безсилля, сприймання себе як безпомічної жертви (натомість слід розуміти свою силу та внесок, можливості; важливим є відкрите (з гідністю та повагою) відстоювання того, у що людина вірить).
Віра у власні сили, у важливість постійного професійного розвитку, критичне ставлення до себе, уміння активно «прислухатися» до ситуації та до колег - ось ключові установки, які допомагають нам не втратити спроможності до навчання.
Цікаво: що більш освічена людина, то критичніше вона може ставитися до себе, власних поглядів та переконань[2]. Згадаймо «Я знаю, що я нічого не знаю» Сократа.
Йдеться не про нереалістичне оцінювання ситуації чи себе. Навпаки, мова про такі компетенції[3], як-от:
реалізм - адекватне сприйняття дійсності, спроможність бачити речі такими, якими вони є насправді, а не такими, якими хотілося б, або яких боїтеся, критичне ставлення до власного досвіду, що може впливати на сприйняття; здатність концентруватися та оцінювати ситуацію;
оптимізм - як здатність звертати увагу й бачити позитивні сторони речей, концентрація на позитиві, настанова на конструктив, сприйняття невдач як важливих уроків та спроможність не опускати завчасно руки, зберігати позитивну налаштованість навіть у несприятливих або стресових ситуаціях;
спроможність відчувати щастя - здатність отримувати задоволення та бути задоволеним життям, спроможність приносити задоволення собі та іншим, життєрадісність, зокрема здатність радіти перебуванню з іншими, добре проводити час, розважатися.
Оптимізм як загальна налаштованість на сприйняття світу і себе є важливим фактором, який сприяє навчанню та допомагає ефективніше управляти стресом і керувати своїм життям. У стані стресу багато чого залежить від оптимізму, від того, наскільки людина сприймає виклик як те, з чим вона може впоратися, і докладає зусиль для виправлення ситуації там, де це можливо. Оптимізм та почуття гумору – це допоміжні механізми, які сприяють підвищенню стресостійкості.
[2] Пам’ятаймо про ефект Даннінга – Крюґера (сформульований на основі серії експериментів Джастіна Крюґера та Девіда Даннінга), який свідчить про те, що люди з низьким рівнем компетентності схильні не помічати своїх помилок, упереджених висновків чи невдалих рішень, натомість переоцінюють власні знання, вважають свою спроможність вищою за інших і не визнають справді високих здібностей компетентних. Ця теза не є новою, адже і Дарвін говорив про те, що «невігластво частіше дає впевненість, аніж знання».
[3] Спроможність до відчуття щастя та оптимізм, реалізм є складовими моделі емоційного інтелекту Рувена Бар-Она (див. далі частину щодо емоційного інтелекту.)
ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ НАВЧАННЯ
«Я = моя посада» (нерозуміння свого потенціалу та недооцінка ролі особистого прикладу, неврахування досвіду колег, неспроможність бачити ширшу перспективу)
Реактивність, неврахування тенденцій і процесів (реагування на події; брак бачення та мети кращого майбутнього; поверховість, зосередження уваги на симптомах; побоювання заглиблюватися в аналіз питань та шукати справжні причини)
«Завжди винен хтось інший, щось інше» (немає мужності визнати відповідальність; захисна реакція)
Нездатність вчитися з досвіду (побоювання взяти на себе відповідальність за помилки, закритість, незацікавленість в обміні думками, ідеями, в навчанні інших та від інших)
Домінанта особистих інтересів (цілі й спроможність організації, суспільні інтереси, інтереси клієнтів – на другому плані)
