5.3.12. Звертаються бездомні особи

Робота з особами, які не мають постійного/ певного місця проживання – бездомними особами[1], процедурно не відрізняється від інших категорій клієнтів.

Важливо пам’ятати, що ми зобов’язані однаково шанобливо, толерантно та з повагою ставитись до всіх осіб, які звертаються до МЦ, та надавати БПД тим клієнтам, хто має таку потребу, а БВПД – суб’єктам права на неї, визначеним статтею 14 Закону.

У разі звернення до МЦ бездомної особи працівник Відділу 1:

• дізнається, чи є у неї документи, що посвідчують його особу;

• з’ясовує суть порушеного ним питання та надає правову інформацію або консультацію;

• у разі необхідності допомагає особі скласти відповідне звернення, роз’яснює порядок його подання та повідомляє контактні дані органу, до якого особі необхідно звернутись з порушеного нею питання тощо.

N.B. Відсутність позначки про реєстрацію місця проживання у паспортному документі не є підставою для відмови у наданні БВПД.

Слід також враховувати, що ці люди можуть незвично для вас відреагувати на консультації. Хтось з них навчився здобувати собі засоби для існування, не зважаючи на умови, в яких вони живуть, адаптувався і навіть має залежність від вуличного способу життя. Інші можуть відчувати безпомічність та не бачити можливості самостійно вийти з кризової ситуації, відчувати неспроможність реабілітуватися після пережитих подій, страждати від інших узалежнень тощо. Робота з соціалізації є довгою та потребує спеціальних знань.

Таких клієнтів варто інформувати про те, що вони можуть отримати психологічну й соціальну допомогу, та направляти до громадських організацій, релігійних установ, центрів чи притулків, які надають допомогу саме такій цільовій групі. За потреби працівник такої організації звернеться до вас по правову консультацію чи щодо сприяння в наданні БВПД. Подібна співпраця є гарним прикладом кейс-менеджменту[2].

Наприклад, безпритульного громадянина В. за сприяння фронтлайнера МЦ (котрий здійснив дзвінок до головного лікаря міської лікарні) було госпіталізовано у хірургічне відділення (діагноз – перелом пальця на нозі). Звичайно, це не пріоритет нашої роботи, але контакт з фронтлайнером може бути першою за довгий період спробою соціалізації для людини, котра тривалий час живе на вулиці.

[1] Згідно Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від 2.06.2005 № 2623, бездомність – це соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї будь-якого житла, призначеного та придатного для проживання; бездомна особа - особа, яка перебуває у соціальному становищі бездомності. До бездомних осіб належать безпритульні особи та особи, які мають притулок. Безпритульна особа - повнолітня особа, яка проживає на вулиці, в парках, підвалах, під’їздах будинків, на горищах, об’єктах незавершеного будівництва, в інших місцях, непризначених та непридатних для проживання, у тому числі жилих приміщеннях, що перебувають в аварійному стані.

[2] Див. детальніше про кейс-менеджмент розділ 1.4 Посібника та додаток 1.