5.2.2. Деякі рекомендації щодо комунікації з людьми, які зазнали домашнього насилля
Під час надання першої допомоги людям, що зазнали насильства в сім’ї, важливо продемонструвати людині повагу й підтримку, заспокоїти її та допомогти в пошуку можливостей подальших дій (у тому числі запропонувати контакти з довідника організацій, які надають послуги потерпілим від насильства в сім’ї)[1].
Важливо показати, що існує багато людей, організацій, яким можна довіритися й отримати допомогу та підтримку (родичі, знайомі, вчителі, сусіди, служби соціального захисту, поліція, органи опіки і опікування та ін.). Дайте людині конкретну інформацію про поліцію, правоохоронні органи, медичні процедури, громадську організацію, до якої можна звернутися).
Олена Савчук, психолог, соціальний працівник, зазначає, що є три основні кроки, які можуть допомогти в налагодженні комунікації у роботі з людьми, котрі зазнали домашнього насильства:
визнання (потрібно аби людина визнала, що те що відбувається з нею – це протиправні дії, які мають негативні наслідки для неї та інших членів родини)
називання (аби вона назвала, що ситуація, у якій вона перебуває — не сварка, а домашнє насильство: «я зазнаю домашнього насильства»,
розуміння (аби вона зрозуміла, що з нею відбувається, що насильство — це поведінка, яку обрав насильник і це його свідомий вибір аби досягнути якихось результатів — контролю, маніпуляцій, задоволення власних потреб протиправним шляхом)[2].
При цьому слід враховувати, що оскільки насильство з боку рідних є досвідом, який має найвищі показники травматичності, тому емоційна реакція людини при наданні свідчень про насильство може бути абсолютно неочікуваною: агресія, емоційний ступор, сльози. Потрібно дати можливість людині проявити свої емоції, дати будь-якій емоційній реакції «вийти», щоб людина могла структурувати інформацію.
Що можна говорити:
«Чи хтось завдає Вам болю?», «Чи боїтеся Ви Вашого партнера?», «Чи є якась загроза для Вас / Ваших дітей?»
«Я Вам вірю». Важливо продемонструвати, що ви повною мірою довіряєте словам людини, яка зазнає насильства. Дайте людині зрозуміти, що вона може розраховувати на вашу підтримку. Візьміть людину за руку або покладіть свою руку їй на плече, але, якщо побачите, що це їй неприємно, уникайте тілесного контакту.
«Мені шкода, що це сталося». Важливо проявити співчуття. Людина має відчути, що її чують, співчувають, розуміють.
«Добре, що Ви не злякалися і подзвонили / прийшли», «Те, що відбувається – неправильно», «Ви заслуговуєте кращого». Важливо підтримати і схвалити звернення за допомогою.
«На жаль, чимало людей пройшли крізь це. І вони знайшли спосіб вирішити проблему», «Я у Вас вірю, Ви також зможете».
«Варто зрозуміти, що далі може бути лише гірше». «Я переживаю за Вашу безпеку / безпеку Ваших дітей».
Звичайно, нелегко діяти в такій ситуації, але, як показує досвід, можливо.
«Я упевнена(ий), що Ви не винні в тому що сталося / відбувається». Важливо допомогти усвідомити серйозність того, що сталося.
«Будь ласка, запишіть телефон гарячої лінії, де можна отримати допомогу та пораду. Є люди, які зможуть допомогти, коли Ви будете готові піти / діяти».
Завжди краще мати план дій у разі виникнення проблем. «Як ви думаєте, кому з сусідів, рідних Ви також могли б розповісти про цю ситуацію?», «Розкажіть близьким про те, що відбувається», «Яким може бути Ваш план дій у кризовій ситуації?», «Чи можете Ви копії документів залишити у сусідів? Чи можете попередити сусідів в разі чого викликати поліцію?» Важливо продумати всі можливі варіанти. Необхідно обрати місце, куди в разі потреби людина може піти і де почуватиметься безпечно. Треба продумати, які речі потрібно брати, якщо доведеться швидко йти (документи, гроші, телефонну книжку, ліки тощо).
Чого не можна говорити:
Чому б Вам просто не піти? Як Ви можете стільки терпіти?
Чому Ви повернулися до свого партнера / чоловіка?
Що Ви робили, щоб його спровокувати?
Чому Ви так довго не зверталися по допомогу?
Важливо не допускати й інших оціночних суджень, звинувачення чи віктимізації.
Що може зробити кожен:
Викликати поліцію, коли ми є свідками домашнього насильства , та заохочувати тих, хто зазнає насильства у сім’ї, звертатися до правоохоронних та інших органів.
Поширювати інформацію та публічно говорити про неприпустимість домашнього насильства, заохочувати людей навколо вас бути уважними до цієї проблеми.
Особисто підтримувати наших сусідів, колег, товаришів, рідних, котрі зазнають домашнього насильства.
* * *[3]
Згідно закону, діти-свідки теж розглядаються як потерпілі від домашнього насильства. Кожна дитина буде по-різному реагувати на таку ситуацію. Одні можуть намагатися приховати емоції, а інші – можуть реагувати проявами агресії, активним гнівом. Тому важливо проговорити, емоції. Якщо дитина сама зазнає насильства, то її емоційні реакції будуть залежати від того, наскільки тісними є контакти з кривдником. Якщо стосунки є близькими, то дитина, ймовірно, виправдовуватиме дії кривдника.
З дітьми до шести років для обговорення випадків насильства варто використовувати проективні методики – малюнки, образи, іграшки; розповіді “історії від третьої особи про героя, який потрапляє у схожу історію. Так дитина не відчуває прямої загрози, що її зараз спитають про ситуацію насильства, в якій вона перебувала.
Для дітей старшого віку (7-11 років) дуже важливо відчувати, що вони є центром вашої уваги. Щоб налагодити з ними контакт, треба побудувати взаємодію і довіру — показати, що ви, в першу чергу, прагнете захистити її. Якщо контакт встановити не вдається і дитина відмовляється говорити — ні в якому разі не можна тиснути. Можна запропонувати написати про те, що вона відчуває, поділитися емоціями; використовувати метод розповіді від третьої особи. Також важливо говорити прямою мовою, вербалізувати відчуття та емоції, щоб потім зібрати інформацію про те, що сталось: «Я бачу, що тобі погано. Розкажи, чому.» Якщо дитина фантазує, то потрібно зрозуміти, для чого вона фантазує. Головне правило — не піддавати сумніву ці фантазії. Дайте їй можливість поділитися, а потім попросіть проговорити схожу історію, аби порівняти ці історії.
У підлітків, які перебувають в ситуації насильства, вже формуються певні ставлення до проблеми, вони можуть намагатися вплинути на ситуацію, протидіяти поведінці кривдника. З ними потрібно говорити чесно (лише правду), відверто і конкретно, пояснюючи що потрібно з’ясувати і чому.
Якщо ви відчуваєте, що Вашої допомоги не достатньо, подбайте про те, аби залучити психолога, службу у справах дітей та молоді, адже ризиковано відпускати дитину, не переконавшись, що це безпечно для неї.
Last updated
Was this helpful?