7.2. Групове мислення

Не всі колективи працюють як команда, не всі досягають цього рівня розвитку. Є чимало факторів, які заважають розвитку командної роботи, як-от: брак довіри, нерозуміння внеску, цілей, бачення, неналагодженість комунікації, відсутність взаємної підзвітності тощо. Вкрай шкідливим для роботи команди є групове мислення.

Феномен групового мислення означає, що прагнення до консенсусу, єдності, збереження стосунків є більшим, ніж прагнення гарних і точних рішень. Це може відбуватися внаслідок байдужості до питання, переоцінки ролі групи, недооцінки факторів ризику тощо. Часто це виникає під впливом сильних керівників, які є і харизматичними, і авторитарними. Групове мислення також може виникати, коли члени групи відчувають, що єдність і виживання групи опинилися під загрозою, тоді посилюється установка на підпорядкування. Групове мислення не дозволяє критично оцінювати та адекватно сприймати факти, ідеї, погляди, особливо незвичні, нові, непопулярні, ті, які поділяє меншість представників групи або одна людина.

Відповідно до досліджень Ірвінга Яніса, можуть бути такі симптоми групового мислення:

• Ілюзія невразливості – надмірний оптимізм щодо власної спроможності, який спонукає йти на необдуманий та великий ризик; коли успіх здається таким, що його легко досягнути, незважаючи на несприятливі умови («Ми вирішували і більші проблеми меншими зусиллями».

• Колективна раціоналізація – ігнорування (або недооцінка) симптомів, ознак проблем, що насуваються, впевненість, що група не може зазнати невдач; несприйняття даних та зворотного зв’язку, який міг би показати небезпечність прив’язки до «старих» рішень («Ми і так знаємо»).

• Негативні стереотипи щодо «опозиції» – у полоні зверхності та самовдоволення група характеризує інших як таких, що заплуталися, нерозумних, слабких, нудних, зациклених, боягузів тощо; негативне сприйняття «ворога» утримує від ефективної відповіді в разі конфліктної ситуації та перемовин («Наші конкуренти – лузери»).

• Ілюзія єдності та згоди – мовчання інших сприймається як ознака загальної згоди щодо рішення, ідеї тощо; покладання на думку більшості («Нам не треба довго говорити – все і так зрозуміло»).

• Моральність, завищена самооцінка – неврахування етичних наслідків рішень; безумовна віра в те, що група приймає лише правильні етичні рішення, є високоморальною, несвідомий захист своєї репутації та підтримка самооцінки («Ми – найкращі»).

• «Охоронці думок» (mindguards) – члени групи, які вважають себе «охоронцями групи» (самі себе ніби призначають на таку роль), фільтрують надходження інформації ззовні, особливо неприємної, що стосується проблем, або захищають від загрозливих контактів з іншими, обмежують їх, блокують інформацію, яка може підірвати єдність / згоду групи («Це нам не потрібно»).

• Безпосередній тиск на тих, хто не згоден, – «охоронці» групи нагадують про значимість єдності та гармонії, важливість бути лояльними та завжди підтримувати рішення групи, тому заохочується невисловлення думок проти ідеї чи рішення («Не можна йти проти течії», «Не треба розхитувати човен, у якому сидиш»).

• Самоцензура – мовчання, невисловлення своєї (відмінної) точки зору, не зважаючи на сумніви чи інші думки («Ну, оскільки всі решта згодні, то і я….»).

Варто бути чутливим до того, чи не з’являються в команді такі симптоми, чи не втрачають люди відчуття реальності, чи конформізм не заважає у пошуку оптимальних рішень.

Для профілактики групового мислення важливо приділяти належну увагу та розділяти (зокрема, в часі) етапи генерування ідей та їх обговорення, оцінювання. Це дозволить не відкидати одразу нові, незвичні, недостатньо чітко артикульовані, але потенційно гарні ідеї. Разом із тим, під час обговорення ідей варто комусь відігравати роль «адвоката диявола», який міг би піддавати ідею всебічній критиці, щоб її можна було зважено оцінити. Як вже зазначалося, важливим є простір для висловлення сумнівів, обговорення ризиків, можливих побічних ефектів пропонованих дій тощо.

І, звичайно, як ми вже зазначали, важливо при цьому не боятися помилок і конструктивно сприймати зауваження чи критику від інших, роблячи висновки на майбутнє.

Помилялись не тільки люди, Помилялись навіть святі. Згадайте: Ісус від Іуди Мав останній цілунок в житті. Ми не святі, не боги, а значить, Не варто втішати себе дарма. Але, як твій промах Лиш ворог бачить, — Друзів у тебе нема! (В. Симоненко, 1962)